Захід Смарагдового острову або Чому варто відвідати Західну Ірландію доки не склеїв ласти

Доки ще живий, варто радувати очі різною красою. Цей напрямок, про який мова піде далі, – просто must see. Я дуже раджу внести його у ваш Bucket List (або перелік того, що треба встигнути в житті).

Західна Ірландія, а саме Ring of Kerry, – це 166 кілометрів неймовірної краси, від якої захоплює подих! У період сезону транспорт (автобуси і автомобілі) рухаються по годинниковому колу, тому що багато доріг вузькі, деякі проходять серпантином над прірвою, по порізаному бухтами узбережжю, тому важлива відсутність жодних перешкод для маневру. Під час несезону не менш гарно, але холодно та мало відкритих закладів для перепочинку і харчування. Проте для ірландців така погода звична.

Маршрут Кільця Керрі проходить через Кілларні – Кенмар – Снім – Вотервіль – Кахерсівін – Гленбей – Кіллорглін.

Ми відвідали Ring of Kerry (Кільце Керрі) на початку сезону, їхали незалежно від напрямку годинникової стрілки, але місцями було страшно перед поворотами, щоб не стикнутися ні з ким іншим подорожуючим.

Під час 6-8 годинної подорожі на вас чекають родові замки, прекрасні маєтки, великі каньйони, потужні водоспади, неймовірно гарні озера, широкі пасовища та набережні Атлантичного океану. І звісно, товстенькі вівці!

Пейзажі піщаних пляжів рибальських сіл уздовжд узбережжя могутнього океану змінюються гірськими рівнинами. На них височіють руїни численних колись заможніх старовинних замків. Тут, на півострові Айверо, знаходиться найвища точка Ірландії – гора Карантуілл – 1041 м. На її вершині зведено 5ти-метровий металевий хрест.

Ненаграну зацікавленість викликають Кілларнійскій національний парк, озера Кілларні, кільце друїдів, Чорна долина та водоспад Торк. Багато цікавих історичних місць зустрічаються на маршруті: замок Росс, побудований у 15 сторіччі, середньовічна церква Майкла, чоловічий монастир, будинок Деррінена та багато інших.

Завершуючи коло подорожі, ми зупинились перекусити в невеликому містечку. Здається називалось кафе Kelly’s tea. Там ми замовили hearty vegetables soup, який дійсно виявився напрочуд наваристим, густим і зробленим від щирого серця. 

З підсобного приміщення вийшла трохи огрядна жіночка років 50ти. Вона поцікавилась як нам смакує суп та куди пролягає наш шлях. Ми розговорилися. Вона виявилась власником кафе, повідомила, що лише день тому вони відкрились після несезону (4 місяці на рік – з листопада до лютого), який тривав 4 місяці. На питання “де ви проводите цей час?”, вона відповіла, що вони подорожують Європою, літають в Австралію та Америку.

Народжена в будинку, розташованому напроти кафе, вона усе життя тримає цей бізнес і власне туризм – це їх основне (і я підозрюю, дуже немаленьке) джерело доходу. При згадці про Україну, вона сказала, що наша держава у Bucket List її чоловіка і вони неодмінно відвідають її згодом.

Далі до кафе зайшла сім’я італійців з сином років 6ти. Вони гучно висипали усю дрібні (насправді зовсім недрібні металеві) євро та центи на стіл та почали відраховувати гроші на каву. Зі звичним в Ірландіі “Sorry for that”, вони замовили каву. Власниця кафе “переключилась” на них. Розказала, що була в Санторіні, і хоче побувати знову. Потім трохи попитала про малюка, пожартувала наскільки дозволяла етика двох країн та повернулась до роботи.

Дощ трохи ущухнув, несподівано виглянуло сонце, що досить характерно для примхливої Ірландії, погода якої може змінюватись суттєво протягом дня. Ми розрахувались і вже збирались іти, як вийшла Келлі і підійшовши до мене зі словами “ви привезли нам таке ж яскраве сонце, як ваша посмішка”, побажала нам щасливої дороги та заїжджати до них ще.

Отакий от індивідуальний підхід. Звісно, ми ще повернемось. І впевнена, щоразу бачитимемо нову красу, мінливу блакить неба, що відображається в озерах, та захоплюючі подих пейзажі.