А ви чули про синдром “керівника в пісочниці”? Коли управлінець замість того, щоб займатися безпосередньо своїми обов’язками та власне керувати процесом і людьми, займається справами менш значимими, які входять до зони відповідальності інших людей, наприклад його підлеглих. Він завжди готовий підмінити свого колегу, допомогти співробітнику та винести тягар проблем на своїх плечах.
Я помічала такі ситуації і в своєму оточенні, і конкретно на собі, але й гадки не мала, що для таких явищ навіть окрему назву придумали.
Тооож, зустрічайте! Перед вами він – герой і рятівник, начальник-друг і начальник-я-все-розумію. Він за вас і в вогонь, і в воду. Кількість його задач росте і він все частіше залишається ввечері на роботі, і вдома “підпрацьовує”. Рідні починають забувати як він виглядає, а він давно зупинявся на мить і займався самоаналізом.
Але чому він це робить?
- Так зручно. Під виглядом допомоги іншим, легко виправдатися перед собою і іншими тим, що ти зайнятий і допомагаєш колезі. Але минає день, і такий лихо-керівник лишається в дурнях, коли всі прохання (а значить задачі інших людей) виконані, а його власна основна робота залишилась на тому ж місці.
- Так легше. Будь-яке прохання зазвичай менш важливе і тому психологічно його легше виконати, а наш мозок завжди намагається піти легшим шляхом.
- Приємно виглядати героєм в очах співробітників: бути таким собі рятівником, коли і пожежу загасити можеш і підстрахувати когось.
- Добре відчувати свою значущість в колективі. Усім складно, а ти – взяв і виконав задачу.
- Втішно почуватися незамінною одиницею, розуміючи що без тебе б – нікуди.
Так, неважливі або не дуже пріоритетні справи робляться начальником, а ті, котрі відносяться до його прямих обов’язків, потерпають від браку часу на них.
Ви зустрічали таких керівників? Що сталось із ними з плином часу?